Мажа – чумацький віз. Всякий віз складається із снасті, ящика, війя, 4 коліс, ярма.
1. Снасть складається з передньої і задньої осей, поверх яких знаходяться насади; насади з’ єднані між собою підтоками і підгерстю, а останні – каблучкою. Кожна з осей складається з двох рукавів і середини; під кожен рукав ухналями підбитий залізний підісок, а кінці середини захищені залізними завісками, або стосиками (Волинь). Посередині передньої осі – отвір для шкворіня. Задній насад прикріплений до своєї осі двома тиблями, або кілками (Волинь) наглухо, а передній обертається на шкворені. Підтоки, які з’єднують зад і перед воза, ближче до задньої частини роздвоєні і укріплені зарубками, а іноді притичками; ближче до середини воза підтоки з’єднуються і між передньою віссю та її насадом пронизуються шкворенем. Шкворінь під передньою віссю пронизує підгерсть, яка лежить між підтоками і укріплена на задньому насаді гвіздком. До кожного насаду кріпляться по дві ручиці, між якими встановлюється ящик.
2. Ящик складається з передка і задка, стінки яких називаються кругами, і з боків – полудрабків. Полудрабок складають два горизонтальні бруски, з’єднані щаблями, покритими лубком (лубом). Знизу ящик скріплений трьома підлегами, а на них кладеться дошка, також пронизана шкворенем. Верхні бруски своїми кінцями продіті в крижівниці.
3. Війя роздвоєними кінцями надіваються на рукави передньої осі і з’єднуються посередині каблучкою з дерева або вірьовки. На самому кінці є отвір, в який пронизується притика, яка кріпить до війя ярмо.
4. Кожне колесо складається з обода, голови та колодки, або маточини. Ободи бувають лише гнуті; кінці обода називаються заворотичі. Обід обковується чотирма чи п’ятьма вірвантами (урвантами. Волинь. – Прим. автора). Обід з’ єднаний з маточиною спицями. Колесо одягається на вісь разом з люшнею, котра вгорі прикріплюється на зарубці до ручиць налюшником, а знизу – між втулкою колеса і кілочком, що підтримує і люшню, і колесо.
5. Ярмо складається з верхньої частини – чашовини, підбитої посередині залізною підковою, і нижньої – підгорля, або підшийка. Чашовина і підгорля з’єднані між собою двома снізками, прикріпленими шкіряними або повстяними затягачами”.
… У Єлисаветграді опитував 84-річного колишнього чумака Федора Юрченка, який почав чумакувати з 18 років з батьком. Мали 4 вози і 4 пари волів. Пара волів коштувала 50 карбованців сріблом (60 – асигнаціями. – Прим. автора). Тепер такі воли коштують 250 карбованців.
Справити віз власної роботи коштувало 35 карбованців. Назви “мажа” не знали. Деревина, з якої виготовляли воза: з ясена – полудрабки, щаблі, осі, війя, ободи, спиці; з береста – підкопу; з сосни – нижню дошку та боківню; з липи – насадки.
Колеса та осі, а також ящик з лубком купували на ярмарку. Основні частини воза виготовляли самі (так, сам Юрченко зробив 4 вози), але частіше замовляли майстрам, які брали за роботу 4-5 карбованців, деревина була господарська. Вози майстрували взимку, один віз виготовляли тижнів зо два. Вози були великі, малі і середні (за вагою навантажуваної солі). На найбільші навантажували до 120 пудів, найменші – 60 пудів. Сам віз важив від 22 до 30 пудів. Кращим возом вважався новий, легкий на ходу, на ясенових осях, добре поставлених ( що досягалося, коли господар сам майстрував), на високих колесах, бо так легше було худобі. Широкий обід вважався кращим. Ярма, люшні та полудрабки вкривали мрежкою.
За зразок брали кращі вози у знайомих, розміри знімали “на око”.
Кращими возами вважалися київські – гарно мережані, легкі, але вантажу могли взяти не більше 40-50 пудів.