Устрій цього мандрівного купецтва був освячений і устійнений упродовж майже двох тисячоліть. Уже на початку другого тисячоліття по Христі бачимо його яскравим і завершеним. Остання докладна праця (1874 p.) про устрій чумацтва підкреслює прив’язання чумаків до свого устрою. “Чумаки, – каже дослідник І. Рудченко, – мають свої освячені віками обичаї майже для кожного свого посуву.
Чумак повинен виїздити з дому “по закону”, їхати дорогою “по закону”, навіть спинятися в дорозі, щоб пасти воли, теж “по закону”. І до нинішніх часів чумаки суворо доглядають за сповненням своїх законів: артіль завжди буває незадоволена, коли хто-небудь “поломить чумацький звичай”.
Один з найпотужніших українських умів, Федір Щербина, в своїй вельми важливій книжці “Нариси українських артілей” (1880 p.) пояснює зміст слова “закон”. “Це форми, вибрані шляхом буденного історичного досвіду й традицій. Це – одвічні народні звичаї, передавані з роду в рід, з покоління в покоління, від батьків до дітей, форми, що їх достосовано до загального розвою життя. Чесне слово, раз зложена обіцянка, предківські обичаї, передання старовини – є тут позитивним законом. Зріст і розпад форми, взаємовідносини і загальноприйняті права й обов’язки членів асоціяції укриті в самім обичаї, як у неписанім кодексі. Вистачить впровадити в дію обичай, щоб з нього логічно випливали всі формальні людські взаємовідносини”. Така б була теорія чумацького устрою, а як же виглядає сам характер цієї асоціяції та її практика? Вже на зовнішність чумака накладало свою виразну сувору печатку його повне тривог півосіле, півмандрівне буття. “Чумак, -каже очевидець, – переважно помовчує, замкнений, він дивиться на життя з деяким презирством. У всій його поведінці повно самоповаги. В ньому завжди є іронія, і він завжди готовий розважити жартом товариство, не тратячи власної гідности. Лице його горде й веселе або задумане…” (Новосельський). Товариські прикмети дуже багато значили в чумака. “Товариші ніколи не зоставлять чумака одного в нещасті: зрада товариша в нещасті уважана за один з найганебніших злочинів. Чумак, що зробив це всупереч совісті і “чумацькому звичаю”, не знайде собі валки, щоб його прийняла в товариші”, – каже І. Рудченко. Чумацька дружність була потрібна і в важких подорожніх умовинах, і в нелегких сутичках із своїми розбійниками (лугарями) та чужинцями. Лишень на території запорозької держави чумацькі магістралі були під охороною запорозьких бекетів. Не диво, що похорони загиблого в сутичках чумака відбувалися часто з воєнними почестями й музикою (І. Рудченко).