Чугунка зробила чумака зайвим, вона стала могутнім конкурентом, якому чумацтво намагається протистояти, але марно. Чумак не міг конкурувати з дешевшим і швидшим залізничним транспортуванням. Але ще задовго до влаштування залізниць воловий віз поступається кінному. Найбільш цінні товари, що вимагали швидкої доставки, перевозилися кіньми.
Швидка зміна навичок у житті сільського люду, яку викликали реформи епохи 60-х років, застала чумака абсолютно не готовим до боротьби за існування. Чумак навіть не спробував перейти від волів і тяжкого воза до коней і легкої підводи. За нього це зробили інші, більш спритні і заправські; чумак же якось зник одразу, вимер, як вимер колись мамонт. Не проіснувавши і 20 років (очевидно, у пореформений період. – Прим. публікатора), чумацтво мало не безслідно щезає, залишивши в народній пам’яті лише слабкий спомин. Із зникненням чумацького воза зникають і його пісні. Залишки чумацтва в самому центрі процвітання – Новоросії – у вигляді возів, начиння, одягу складають вже археологічну рідкість, яку доводиться відшукувати, і то у вигляді жалюгідних фрагментів. Навіть пам’ятки колишньої величі чумацтва – його пісні, думи, казки, прислів’я, – давно забуті і зникли б остаточно і безслідно, якби не були вчасно записані і видані у вигляді збірок. Але описати історію економічно-побутового (підкреслено публікатором) явища, використовуючи єдине джерело – пісні – ризикована справа. Пісня … є лише стилізація життя, схема його і тому далека від дійсності, від тих форм, в які вона виливається.
Починаючи з ХІХ ст. чумацтво занепадає як промисел і як громадська спільність. Тому було дві основі причини. Перша пов’язана зі скороченням пасовищ, якими чумаки користувалися безплатно.
Друга причина – будівництво у другій половині ХІХ ст.. залізниць, у тому числі в місцях традиційних чумацьких шляхів.